Чи існують переваги низьких доз ІАПФ, АМР, діуретиків і статинів під час лікування хронічної серцевої недостатності?

Анотація

Лікування хронічної серцевої недостатності (ХСН) дуже суперечливе. Питання про оптимальні дози бета-адреноблокаторів, інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів альдостерону, статинів у пацієнтів із ХСН остаточно не вирішене. Досягнення максимально переносних доз ліків хоча й пов’язане зі зниженням смертності, але супроводжується збільшенням побічних ефектів препаратів.

Мета роботи – навести й обговорити власні клінічні та наукові дані, що стосуються ролі бета-адреноблокаторів, інгібіторів ренін-ангіотензинової альдостеронової системи, діуретиків, статинів у лікуванні хворих на ХСН, а також оптимізації режимів дозування.

Матеріали та методи. У дослідження залучили 88 хворих на ХСН ішемічного ґенезу з синусовим ритмом, II А–Б стадії, II–IV ФК за NYHA: 58 осіб зі зниженою ФВ, 30 – зі збереженою ФВ лівого шлуночка. Середній вік хворих – 69,18 ± 9,97 року, 52 % чоловіків (n = 46). Медіана спостереження за хворими на ХСН становила 396 днів, максимальна кількість днів спостереження – 1302. За період спостереження зареєстрували 14 кінцевих точок, що становило 15,91 % подій: 7 (8 %) смертей, 2 (2,3 %) інсульти, 2 (2,3 %) випадки гострого коронарного синдрому, 3 (3,4 %) випадки прогредієнтної серцевої недостатності.

Виживаність оцінювали шляхом побудови кривих Каплана–Маєра, вірогідність різниці між групами розрахували за критеріями Ґегана–Вілкоксона, Кокса–Мантела та log-rank test. Визначили фактори ризику та побудували уні- та мультиваріантні моделі прогнозу регресійним аналізом пропорційних ризиків Кокса. ROC-аналізом встановлено граничні значення кількісних факторів ризику.

Результати. Збільшення відносного ризику несприятливих кардіоваскулярних подій у хворих на ХСН незалежно від ФВ лівого шлуночка асоціювалося з добовою дозою карведілолу понад 25 мг (ВР = 1,05; 95 % ДІ 1,009–1,093; р = 0,0171); еплеренону понад 12,5 мг (ВР = 1,073; 95 % ДІ 1,005–1,144; р = 0,034), торасеміду понад 5 мг (ВР = 1,13; 95 % ДІ 1,021–1,255; р = 0,019); розувастатину понад 10 мг (ВР = 1,107; 95 % ДІ 1,007–1,203; р = 0,035), тенденцією в разі застосування аторвастатину в дозі менше ніж 10 мг (ВР = 1,05; 95 % ДІ 0,951–1,165; р = 0,327). Застосування раміприлу в добовій дозі менше ніж 2,5 мг супроводжувалось тенденцією до зменшення на 22 % відносного ризику несприятливих кардіоваскулярних подій (ВР = 0,78; 95 % ДІ 0,384–1,580; р = 0,491).

Висновки. Позитивні результати лікування хворих на ХСН незалежно від фенотипу асоціювалися з низькими добовими дозами раміприлу (<2,5 мг), еплеренону/спіронолактону (<12,5 мг), торасеміду (<5 мг), розувастатину (<10 мг), але з високими дозами аторвастатину (>10 мг).