Діагностична значущість новітніх біомаркерів прогресування стеатозу у хворих на стабільну ішемічну хворобу серця, що поєднана з неалкогольною жировою хворобою печінки

Автор(и)

  • I. I. Vakalyuk Ivano-Frankivsk National Medical University, Ukraine,
  • N. G. Virstyuk Ivano-Frankivsk National Medical University, Ukraine,

DOI:

https://doi.org/10.14739/2409-2932.2018.1.123648

Ключові слова:

стеатоз, біомаркери, стабільна ішемічна хвороба серця, неалкогольна жирова хвороба печінки

Анотація

Мета роботи – визначити діагностичну цінність селенопротеїну Р і фрагментів М30 цитокератину 18 у взаємозв'язку з прозапальними цитокінами для ранньої діагностики та прогресування неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП) у хворих на стабільну ішемічну хворобу серця (ІХС).

Матеріали та методи. Обстежили 140 хворих на НАЖХП і стабільну ІХС ФК ІІ–ІІІ: 89 хворих із неалкогольним жировим гепатозом (І група); 51 хворий на неалкогольний стеатогепатит (ІІ група). Усім хворим здійснили загальноклінічне обстеження, електрокардіографію, коронарографію, ехокардіографію, ультразвукове дослідження печінки, визначення рівня фрагментів М30 цитокератину 18, селенопротеїну Р, ТНФ-альфа, інтерлейкіну-6, високочутливого С-реактивного протеїну в сироватці крові.

Результати. Встановлена наявність стеатозу печінки різного ступеня в усіх хворих, яких обстежили. При цьому в більшості хворих І групи був 1 та 2 ступінь стеатозу; у 2 групі переважав 3 ступінь стеатозу. Рівень селенопротеїну Р у хворих із 1 ступенем стеатозу був на 39,6 % вищим порівняно з 0 ступенем; при 2 ступені був більшим у 2,8 раза за його рівень у контролі та в 1,9 раза більшим за показник при 1 ступені стеатозу (р < 0,05). Рівень цитокератину 18 М30 при 1 ступені стеатозу був у 1,8 раза більшим за його значення в контролі, при 2 ступені перевищував цю величину в 2,3 раза, при 3 ступені досягнув свого найбільшого значення (р < 0,05). Рівень ТНФ-альфа при 1 ступені стеатозу був у 2,5 раза вищим за його показник у контролі, при 2 ступені перевищував це значення в 3,7 раза, при 3 ступені був в 5,4; 2,2 та 1,5 раза вищим порівняно з 0, 1 і 2 ступенями стеатозу (р < 0,05). Подібні закономірності змін спостерігали за величиною ІЛ-6 і вч-СРП. Виявлені позитивні кореляційні взаємозв’язки між сироватковими рівнями селенопротеїну Р, фрагментів М30 цитокератину 18 і прозапальними цитокінами.

Висновки. Наростання сироваткових рівнів селенопротеїну Р і фрагментів М30 цитокератину 18 поруч із прозапальними цитокінами вже при 1 ступені стеатозу печінки свідчить про їхню незалежну діагностичну та прогностичну цінність на ранніх стадіях розвитку НАЖХП у хворих на стабільну ІХС.

Посилання

Kharchenko, N. V., Lishchyshyna, O. M., & Anokhina, H. A. (2014). Adaptovana klinichna nastanova, zasnovana na dokazakh «Nealkoholna zhyrova khvoroba pechinky» [Adapted clinical guidance, based on the evidence «Non-alcoholic fatty liver disease»]. Retrieved from http://www.moz.gov.ua/docfiles/dod_akn_dn_20140616_2.pdf. [in Ukrainian].

Stepanov, Yu. M (2014). Steatoz pecheni i steatogepatit – neizbezhnost' smeshannogo geneza [Hepatic steatosis and steatohepatitis is the inevitability of mixed genesis]. Gastroe'nterologiya, 4, 136–142. [in Russian].

Khobzei, M. K, Kharchenko, N. V., & Lishchyshyna, O. M. (2014). Unifikovanyi klinichnyi protokol «Nealkoholnyi steatohepatyt» [Unified clinical protocol «Nonalcoholic steatohepatitis»]. Nakaz MOZ Ukrainy vid 06 lystopada 2014 roku №826. Retrieved from http://moz.gov.ua/docfiles/dn_20141106_0826_dod_ukp_nsg.pdf. [in Ukrainian].

Kravchenko, V. V., Sokolov, M. Yu., & Talaieva, T. V. (2016). Unifikovanyi klinichnyi protokol «Stabilna ishemichna khvoroba sertsia» [Unified Clinical Protocol «Stable coronary heart disease»] Nakaz MOZ Ukrainy vid 02 bereznia 2016 roku №152. Retrieved from http://www.moz.gov.ua/docfiles/dn_20150716_1dod.pdf. [in Ukrainian].

Fadieienko, G. D., & Chernyshov, V. A. (2014). Komorbidna patolohiia, shcho vplyvaie na sertsevo-sudynnyi ryzyk u postinfarktnykh khvorykh [Comorbid pathology influenced on cardiovascular risk in patients survived myokardial infarction]. Ukrainskyi terapevtychnyi zhurnal, 2, 10–20. [in Ukrainian].

European Association for the Study of the Liver (EASL), European Association for the Study of Diabetes (EASD), European Association for the Study of Obesity (EASO). (2016) EASL–EASD–EASO Clinical Practice Guidelines for the management of non-alcoholic fatty liver disease. Journal of Hepatology, 64(6), 1388–1402. doi: 10.1016/j.jhep.2015.11.004.

Fitzpatrick, E., & Dhawan, A. (2014). Noninvasive biomarkers in non-alcoholic fatty liver disease: Current status and a glimpse of the future. World Journal of Gastroenterology, 20(31), 10851–10863. doi: 10.3748/wjg.v20.i31.10851.

Nascimbeni, F., Pais, R., Bellentani, S., Day, C. P., Ratziu, V., Loria, P., & Lonardo, A. (2013). From NAFLD in clinical practice to answers from guidelines. Journal of Hepatology, 59, 859–871. doi: 10.1016/j.jhep.2013.05.044.

Marianthi, P., Areti, S., & Konstantinos, T. (2015). Non-invasive methods for the diagnosis of nonalcoholic fatty liver disease. World Journal of Hepatology, 7(4), 638–648. doi: 10.4254/wjh.v7.i4.638.

Sven, M., van der Graaff, D., & Kwanten, W. (2016). Non-alcoholic fatty liver disease and cardiovascular risk: Pathophysiological mechanisms and implications. Journal of Hepatology, 65, 425–443. doi: 10.1016/j.jhep.2016.04.005.

##submission.downloads##

Номер

Розділ

Експериментальна та клінічна фармакологія